Полярна зірка холодно мигає,

вона, як свічка, нам – живим

про тих, хто там поліг – напоминає…

Рубець остався на землі

від тої – Другої війни,

його у місті кожен знає

( а дехто – ще і памятає),

що той рубець - не просто яр,

а чорна гайсинська сторінка,

де букви вибила гвинтівка

в страшне всім слово: «Белендійка»

із Гранова, Митлинців, Бондурів,

із інших сіл і хуторів,

а більш із Гайсина

в той чорний яр людей нагнали,

і їх безвинних - розстріляли...

- «За що?» Очима незакритими

вони у Господа питали,

спасти молитвами благали,

но Бог в той день чомусь мовчав,

бо сам – «За що?», мабуть, не знав...

Тут все мовчить:

і ліс, і камінна вдовиця,

прижавши немовлятко до грудей,

в скорботній тиші - не співає птиця,

здержати важко сліз з очей...

Зловіще є щось в слові «Белендійка»,

в якому корінь «бойня, бійка»,

а може думаю я так,

бо та війна - злодійка

і в моїй памяті кровавая сторінка...

В скорботі сиву голову склоню

над чорною гранітною плитою,

на вічну Память свічку запалю,

піднімусь на людською суєтою,

бо знаю, що на цьому світі я живу

лише тому, якби вони не полягли

у тому, Богом проклятім яру...

Над Белендійським яром тим сумним

Полярна зірка холодно мигає,

вона, як свічка, нам – живим,

про тих, хто там лежить, – завжди напоминає...

                                                                                                                                      2006 р.